Іван Іванович Манжура народився 20 жовтня (1 листопада за новим стилем) 1851 року в Харкові в родині дрібного чиновника із зубожілих дворян. Після смерті матері, коли хлопчикові було 5 років, зі своїм вільнодумним батьком, який часто лишався без роботи, вони роками поневірялись містами і селами Катеринославщини і Харківщини. Навчався за державний кошт у Харківській гімназії, звідки його виключили за «непокору». У 1870 році він стає вільним слухачем Харківського ветеринарного інституту, але 1872 року його, як «неблагонадійного», звідти виключають без права вступу до будь-якого вищого навчального закладу.Скитався по селах і містечках Харківської і Катеринославської губерній, вів напівзлиденний спосіб життя.

Манжура Іван – Лелії

У пишних палатах якогось магната

 Розкішні лелії цвіли,

 їх люди здалека, де вихор та спека,

 На втіху собі завезли.

Любують їх очі веселі дівочі,

 А часом і хмурий магнат

 На них як погляне, нудьга ураз тане

 І пруг на чолі вже не знать.

Отак вони, пишні, усякому втішні,

 Мир в серце людське подають,

 А люди не знають і гадки не мають,

 Як сльози вночі вони ллють.

Чого ж то їм шкода? Адже ж і урода,

 І розкіш, і шана їм є…

 Не люба їм шана у гордого пана,

 їм краще убоге своє.

Їм краще у бідній країні їх рідній

 За панську ту ласку здались

 І спека пекуча, і вихор летючий,

 Що їх опаляли колись.

Так ти, моя крале, з далекого краю,

 Неначе лелії мої:

 Здається, й на волі, у шані і холі,

 Та все-бо не в ріднім краї.

Твій погляд ясненький, твій сміх веселенький

 Та щирая ласка твоя

 Усіх нас єднають, усіх нас вітають,

 Як тихая з неба зоря.

Поглянеш ізбоку (нехай-бо нівроку!)

 Та й скажеш: «Життя тобі рай!»

 А вся ж твоя втіха  — поплакати стиха,

 Згадавши веселий свій край.