Не  гріє сонечко вже нас теплом,

І  соловейко більше не співає.

Золотокоса осінь за вікном

Барвисті фарби всюди розливає.

У вирій збираються птахи –

Край рідний пора залишати.

В траві метушаться мурахи…

Всім треба кудись поспішати.

 А два метелики сполохані

Блукають над квітами жваво.

Вони щасливі, бо вони закохані,

Літають безжурні й величаві.

Їх  не  лякає близька прохолода:

Знають, що час не спинить.

Квіти та небо – ось насолода.

Кохати, кохати! Бо щастя – як мить.