Як правильно боротися з лінощами?

Як часто буває – як тільки ми сідаємо і намагаємося щось робити, на нас нападає непояснена апатія, нашу волю ніби паралізує. Виникає відчуття, що немає ніяких сил – ні моральних, ні фізичних. І ось тут в голові у людини і виникає думка – я лінивий, це мене лінь здолала. Зробивши такий висновок, людина спочатку намагається з лінню боротися. Вона збирає в купу залишки волі і змушує себе вчитися або працювати. Допомагає ненадовго, через якийсь час лінь повертається і стає ще сильнішою. Зробивши кілька аналогічних спроб людина вішає на себе ярлик – «я ледачий і нічого з цим поробити не можна».

Мене часто запитують – «як змусити себе вчитися?», «як змусити себе працювати?», «як боротися з лінощами?», і навіть ні більше, ні менше – «як вбити в собі лінь?».

На що я зазвичай відповідаю – ніякої ліні в природі не існує, а є лише нездатність людини грамотно використовувати ту енергію, якою наділила її природа. І в цьому сенсі нібито ледача людина подібна бідняку, що володіє ділянкою із золотим родовищем, але не знає як скористатися належним йому багатством. У кожного є ресурси, що дають змогу повноцінно вчитися і працювати. А питання в тому, чи має сама людина доступ до цих ресурсів?

               Так що ж в реальності ховається під так званою лінню?
Якщо ви не можете зробити те, що хочете, це означає, що психічна енергія, яку ви могли б використовувати для роботи або навчання, блокована. Це блокування може мати багато різних причин. Які саме причини можуть блокувати вашу енергію легше зрозуміти, розглянувши конкретні приклади. Ось два останніх випадки з консультаційної практики.

                До мене звернулися два студенти із, здавалося б, однією і тією ж проблемою. І той, і інший не могли зосередитися на навчанні - як тільки вони брали підручник в руки або намагалися виконати домашнє завдання, на них нападала апатія, і вони нічого не могли з собою вдіяти. Як тільки вони не намагалися змусити себе вчитися, нічого не допомагало. Звернулися до мене в той момент, коли обоє вже були на межі відчаю.
               Коли ми почали розбиратися, що ж насправді з ними відбувається, виявилося – причини ліні в цих випадках різні. У першому випадку студент ходив на всі лекції і на всі семінари, але ні на лекціях, ні на семінарах, не розумів жодного слова з того, що говорили викладачі. Коли я запитав його – навіщо ж ти даремно витрачаєш свій час і сили на лекції, адже ти можеш витратити цей час на самостійну роботу і нормально підготуватися до семінарів, він втупився на мене з подивом – «Хіба можна пропускати лекції?! Адже лекції пропускають тільки "роздовбаї", а я зовсім не хочу бути "роздовбаєм". Я хочу серйозно вчитися і стати хорошим фахівцем у своїй галузі».

               Людина переконана – якщо вона пропустить хоч одну лекцію, то автоматично стане "роздовбаєм", з'їде в успішності, і його врешті-решт виженуть з інституту. Довелося пояснювати, що різні люди мають різну швидкість сприйняття інформації – хтось сприймає швидше, хтось повільніше, хтось добре сприймає інформацію на слух, а хтось – практично не розуміє. І якщо людина не встигає за ходом думки лектора, це зовсім не означає, що вона дурна, це просто значить, що лекційна форма подачі інформації для неї не придатна, і їй потрібно шукати такий спосіб навчання, який був би для неї оптимальний. І якщо лекції ніяк не допомагають їй добре вчитися, то не треба себе силувати, а треба просто знайти оптимальний спосіб навчання. Звідси випливла і рекомендація – не ходити на лекції з предметів, де лекції всього лише дублюють підручник, а витратити цей час для підготовки до семінарських занять.
              В даному випадку грамотного розподілу власних сил (енергії) заважало підсвідоме переконання – «Щоб добре вчитися, потрібно ходити на лекції». Саме такі жорсткі переконання, які забиті у свідомість людини на несвідомому рівні, не дають її поглянути на ситуацію по-новому. Щоб зняти психологічний блок, потрібно було показати людині, що це переконання ні на чому не грунтується.

                У другому випадку ситуація була принципово іншою. Студент взагалі кинув ходити і на лекції, і на семінари, намагався робити щось самостійно, але як тільки брав підручник в руки, очі застеляла каламутна пелена. На моє запитання – чому ж він не ходить на семінари, він відповів – на перший семінар ще сходив, а от на другий не пішов, тому що не до кінця зробив домашнє завдання, яке йому поставив викладач на першому семінарі. А він вважає для себе неприйнятним ходити на семінари, якщо він не підготувався до питань викладача на 100 відсотків. Коли я запитав нього – «А що ж буде якщо він все-таки прийде на заняття не до кінця підготовленим?» Він відповів, що відчує сильне почуття сорому і перед викладачем і перед однокурсниками.
                Але ж семінари потрібні не тільки і навіть не стільки для контролю за навчанням студентів, скільки а) для отримання нової інформації та б) для особистого контакту з викладачем. А почуття сорому він відчуває зовсім не перед реальним викладачем, якому за великим рахунком «до лампочки», зробив він домашнє завдання або не зробив, а перед своїм внутрішнім цензором, який сидить у нього в голові і жорстко контролює кожен його крок. Звідси випливала і рекомендація – ходити на всі лекції і, тим більше, семінари, незалежно від того, зробив він домашнє завдання чи ні. Тому що пропуск одного семінару тягне за собою ланцюжок – чим менше ходиш – тим менше знаєш – чим менше знаєш – тим складніше підготуватися до наступного семінару – чим гірше підготувався до семінару – тим більше почуття сорому – чим більше почуття сорому, тим складніше змусити себе прийти на семінар – і так до нескінченності. Точніше до тих пір, поки не виженуть з інституту.
                 У другому випадку «шкідливим» переконанням було таке – «Не можна приходити на семінар непідготовленим на 100 відсотків». Це переконання кожного разу, як тільки людина намагалася підготуватися до семінару, викликало у неї сильне почуття сорому. А почуття сорому має одну неприємну властивість – якщо його сила перевищує певний рівень, воно блокує будь-яку активність, у людини опускаються руки і вона відчуває відчуває себе повністю спустошеною.
            Причини так званої ліні в обох випадках різні. І таких причин можуть бути десятки, якщо не сотні. Тому в справі "боротьби з лінню” марні поради на всі випадки життя типу – "збери волю в кулак”, "примусь себе вчитися”. Кожна людина має потребу в тих рекомендаціях, які допоможуть саме їй.

 Джерело: http://blog.imhonet.ru/author/rayflaicher/post/6223107/